ОноківціОноківці – приміське село Ужгородського району Закарпатської області в Україні. Розташоване на трасі Чоп – Ужгород – Львів. На території даного пункту є 687 житлових господарств, 61 вулиця. Герб і прапор села затверджено в жовтні 2010 року.
В селі діє сільська рада (включає і село Оріховицю), нова ЗОШ І-ІІІ ступенів, дитячий садок, амбулаторія загальної сімейної медицини, пункт швидкої медичної допомоги, обласний дитячий пульмонологічний санаторій «Малятко», відділення зв’язку. Розміщені також районний відділ УМВС, обласна карантинна інспекція, публічне акціонерне товариство «Закарпаттяобленерго», конячний завод та інші. Загалом, налічується понад 50 підприємств та організацій різних форм власності та підпорядкування.

У селі розміщено 19 торгових пунктів. Сполучення з оточуючим світом – автомобільне та залізною дорогою. В Оноківцях співіснують три конфесії – католики, православні та греко – католики.

Розташувалось наше рідне село в мальовничій Ужанській долині, омите двома водами – річкою Уж та дериваційним каналом. А за ними – ліси – праліси.

Історія села сягає ХІІІ століття. Перші письмові відомості про Оноківці датуються 1412 роком, який і прийнято роком його заснування. З половини ХІV по XVIII ст. село Оноківці було одним із маєтків Невицького домена правителів Другетів за австро – угорського режиму. Тодішня назва села – Верхні Доманинці (а перед ним знаходилося нижні). Відносилось село до словацьких поселень, хоч проживали і українці, і євреї. В 1427 році в селі налічувались 33 житлові будинки, збудовані в основному з саману, каменя та вкриті шинглою чи етерніком.
З архівних угорських джерел відомо, що в цій місцевості поселили Яноша Онока (Оноківського) з родиною. Він тут господарював і здійснював належну охорону шляху до Невицького замку. Відтак, після нього село дістало назву Оноківці. Основну частину населення складали словаки, але письмові справи велись угорською або латинською мовами. Населення займалось дрібними ремеслами, землеробством, скотарством.

На початку ХVIIIст., за запрошенням графа Шенборна, тут поселилися словаки. Він дав їм працю, трохи землі і на 20 років звільнив від сплати данини. Всі люди – словаки, русини, євреї - жили дружно, бережно відносились до родинних цінностей, свято оберігали свої обряди, звичаї та церковні приписи. І, хоча після Великої Вітчизняної війни, в 1947 році 46 сімей повернулись в Чехословаччину, ті, хто залишився – свято цю спадщину оберігали й бережуть досі. До речі, служби Божі в костелі й дотепер ведуться на словацькій мові. Духовні наставники здебільшого теж словаки.

З 1727 року велись метричні церковні записи (реєстрація) шлюбів, смертей, а з 1730 – і народжень дітей. До 1918 року в селі Оноківці, як і в цілому краї, панувала Австро – Угорщина, потім – Чехословаччина. Саме за цей період в 1919 році була утворена Підкарпатська Русь. Закарпаття короткочасно мало свій уряд.
береглись статистичні дані за 1921 рік про Оноківці. Згідно них – нараховувалося 140 господарств, проживало 684 людей (330 чоловіків та 354 жінки). З них 384 були словаками, 253 – русинами, 17 – євреями, 10 – інших. Громадяни молились разом в костелі, хоч з них 388 були католиками ,276 – греко – католиками та 2 - православними.

В селі найповажнішими родинами були Ковачі, Богдани, Бориси, Суковичі, Вуксти, Колесарі, Сабадоші, Ткачі, Мудрі, Поповичі, Слуки, Бергіди, Рінгели, Токарі (Господарі) та інші.

В 1727 році в селі Оноківці заснована римо – католицька парафія, яка об’єднувала багато сіл. А в 1761 році було споруджено і освячено новий мурований храм замість дерев’яного, а також фара та церковно – приходська школа. Все це зробилося коштом великоможного пана Русковці. Минулоріч святкували 250- річчя цього костелу. В школі навчання проводилося угорською мовою, а з 1918 року по 1938 рік – словацькою. Паралельно з 1932 року починає діяти й українська школа. До 1939 року уроки проходили в будинку Ковачів. Діток було мало, але вчитись хотіли.